АРХИВ

logo

Вы находитесь здесь:портмоне/2009/Номер от 1.12.09/У кулуарах мовної політики
30.11.2009 17:21

У кулуарах мовної політики

Автор 

Мовне питання — це тема, яка існує та розглядається у будь-якій країні світу. Й кожна з них вирішує цю проблему по-своєму. За роки незалежності України мовне питання гостро постало перед нашим суспільством, не залишило нікого байдужим. Але панацею так і не знайдено. Суспільство поділяється на прихильників двомовності та категоричних українофілів.

Прихильників «другої державної» звинувачують у банальному небажанні вивчати «першу», тому це розцінюється як втеча від громадянських обов'язків. Але чи звільняє друга мова від знання першої? Згадаймо Канаду із мовною реформою, суть якої не лише в наданні офіційного статусу англійській та французькій, а й у створенні курсів для держслужбовців, які зобов'язують можновладців опанувати обидві. Отож, жодна з мов не обмежується в застосуванні та розвитку.

Але в Україні зараз усі заходи «згори» мають однобічний характер — україно-мовність за будь-яких умов. Саме цим можна пояснити низку останніх мовних проектів уряду. Наприклад, постанова Юлії Тимошенко розмовляти у школах виключно українською. З першого погляду, ця постанова сприймається як порушення прав людини й викликає обурення українців. Та, з іншого, Європа вже має такий досвід, і, до речі, позитивний. Важко уявити, але Франція — країна, яка ставить мовне питання понад усе, двісті років тому мала лише одну третину (!) французькомовного населення. Інші дві розмовляли місцевими говірками. Але після революції 1789 р. «паризьку» мову починають не просто поширювати, а насаджувати замість місцевих, безжально їх викорінюючи. Французькі вчителі практикували покарання, зокрема й методи фізичного впливу, стосовно тих учнів, які розмовляли мовами провінцій.

Російської вже не знаємо, українську ще не вивчили...

Були навіть спеціальні посади вчителів-наглядачів, що стежили на перервах, якою мовою спілкуються учні. Найцікавіше те, що примусова політика, яка нібито мала викликати почуття суперечності, навпаки, з часом об'єднала країну й сформувала почуття гідності за свою мову та її завзяте оберігання, яким зараз славляться французи. Такого приголомшливого результату вони досягли завдяки цілеспрямованій мовній політиці.

Але проблема українського суспільства у тому, що воно не розуміє підстав реформувати мовну ідеологію. Про це свідчить, наприклад, абсурдна ситуація, яка виникла з останнім приїздом до Запоріжжя ярого українофіла — Віктора Ющенка. Місто ретельно готувалося до візиту високопоставленого гостя, та, на жаль, часу вистачило лише на те, щоб сховати під державними прапорами численні «порушення закону про рекламу», а саме російськомовні вивіски, по маршруту пересування Президента по нашому місту. Звичайно, після від'їзду гаранта вивіскам було повернено первозданний вигляд.

За іншим сценарієм розвиваються події в АР Крим. Питання приналежності цієї території до України чи Росії — ахіллесова п'ята обох країн, тому не дивно, що мовна проблема тут ще значно глибша. Міста Криму активно чинять опір примусовій українізації та, навпаки, відкрито ігнорують ті самі закони про рекламу, прикриваючись особливим статусом та етнічною приналежністю.

Ці приклади лише доводять, що проблема мови занадто політизована, саме тому мовні реформи здаються такими абсурдними та незрозумілими. На жаль, зараз ми перебуваємо у становищі, коли російської вже не знаємо, а українську ще не вивчили. І її потрібно саме вивчати, а не сподіватись на її схожість із російською або на он-лайн словник. Через неуважність користувачів нерідко трапляються казуси в перекладі, як, наприклад, словосполучення «раздел первый» електронний словник може подати як «роздяг перший», а червоніти перед керівництвом будете ви. Або поширена помилка на телебаченні стосовно «попередження грипу», яку, можливо, не кожен помітить, бо знову ж таки звикли перекладати калькою, не враховуючи специфіку мови. Хворобі, до речі, краще запобігти, а от друзів про необхідність вчити рідну мову треба попередити. Адже для того щоб оволодіти українською на гідному рівні, неважливі ні законопроекти, ні російська, ні будь-яка інша мова. Але маємо враховувати, що опанування мови — це процес не миттєвий, а поступовий, і зрештою індивідуальний. Кожен громадянин повинен мати право зробити свій свідомий вибір. Держава має допомогти йому — направити політику не на усунення іноземного, а на підняття престижу національного, любові до рідного, бажання вивчати та знати рідне — українське.

Катерина Домашенко

Еще статьи на тему: