АРХИВ

logo

Вы находитесь здесь:портмоне/2010/Номер от 27.07.10/Наше будущее: Чернявская Богдана
27.07.2010 05:48

Наше будущее: Чернявская Богдана

Автор  Портмоне

Психологи считают, что «беспроблемному» ребенку в жизни бывает очень непросто. И все потому, что взрослые так устроены, что большее внимание уделяют проблемам, нехваткам и недостаткам. Все остальное, якобы, само пробъет себе дорогу. Бесспорно, что дети — наше будущее. Понятно, что необходимо вырастить и воспитать активных, умных, талантливых детей. Но крайне тяжело мотивировать подростка на тяжелую работу (а учеба — это тяжелый труд), когда вокруг так много привлекательного прямо сейчас.

Мы решили, что надо хотя бы попытаться мотивировать тех, кто уже учится, стремится и чего-то достиг. Поэтому газета «Портмоне» организовала проект «Талантливые дети».

Новый сериал: GRIMM, 4 сезон

grimm season4

Как говорится, имеем честь представить.

Чернявская Богдана, ученица 11 класса гимназии №6

Призер 4 этапа всеукраинской олимпиады по правоведению. Победитель олимпиад по истории, истории родного края. Участница всеукраинского турнира юных правоведов. 1-е место на областном этапе МАН.

Тема работы МАН «Статус депутатского мандата: зарубежный опыт и отечественная практика». Важность этой темы продиктована тем, что надлежащее регулирование правового положения (мандата) депутата парламента является необходимым условием стабильного функционирования власти.

Принимала участие в трех этапах литературного конкурса «Лабиринт».

«После школы планирую получить юридическое образование в престижном вузе.

Самую большую помощь получила от родителей, учителей профильных предметов. Очень благодарна своему научному руководителю Почтарь Валентине Георгиевне, которая поддерживала меня все эти годы и уделяла мне столько внимания!

Отдельная благодарность гимназии за поддержку желания самореализоваться и достичь высоких результатов».

Считанные месяцы остаются до обещанных осенью выборов в местные органы власти. Пока не закипела битва за депутатские мандаты, вспомним историю вожделенного документа.

Депутатський мандат як підстава набуття статусу депутата

Сучасні демократичні держави — це, по суті, партійні держави, в яких політичні партії грають визначальну роль в забезпеченні представництва інтересів різних верств населення в органах публічної влади.

Принципи партійної дисципліни можуть вступати в протиріччя із забезпеченням і захистом інтересів населення: депутат зобов'язаний дотримуватися фракційної позиції.

Очевидно, що діяльність усіх державних органів, і в першу чергу депутатів, покликаних забезпечити представництво і захист інтересів народу, повинна здійснюватися в системі етичних координат, що ґрунтується на духовних і політико-правових національних традиціях, а не на партійних переконаннях і принципах.

Термін «мандат» (від латинського mandatum — доручення) означає документ, що засвідчує права та повноваження будь-якої особи. Депутатський мандат — це документ, що доводить законність повноважень (прав і обов'язків) депутата як члена представницького органу влади, вміст яких (характер мандату) визначається Конституцією та іншими конституційно-правовими актами. Мандат визначає також характер взаємин депутата з його виборцями. У сучасних демократичних державах прийнятий загальнонаціональний мандат, через який депутат вважається представником всієї нації, а не якогось виборчого округу. У своїй діяльності він не може бути зв'язаний жодним наказом (імперативним мандатом) і не підлягає відгуку до виділення терміну його мандата.

Конституційне право розглядає два види мандата: імперативний і вільний. Формування державно-правових інститутів відкликання і наказів виборців пов'язано з розвитком права Німеччини, Італії і Франції ХП-^! століть. Обов'язковість наказів з'являється внаслідок закріплення в законодавстві прин-ципу територіального представництва. Це відбувається в Англії після підписання Великої хартії свобод 1215 року, коли до парламенту почали потрапляти і представники простого населення. Цивілістична основа середньовічного права закріплювала положення, відповідно до якого парламентарії вважалися повіреними і мали змогу «діяти лише за згодою і з доручення корпорацій-довірителів, що послали їх тримати раду з королем».

Імперативний мандат був притаманний правовій системі СРСР. Він включив у себе наступні елементи: обов'язковість виконання наказів виборців, сувора періодична звітність депутатів перед виборцями про свою роботу і роботу представницького органа з виконання наказів, право виборців відкликати депутатів, якщо останні не виправдали суспільної довіри. Імперативний мандат має на увазі постійний контроль за діяльністю народних обранців з боку виборців.

Необхідний елемент імперативного мандата — обов'язкові накази виборців депутатам (пропозиції виборців, всебічно обговорені, прийняті більшістю голосів у виборчому окрузі, покликані регулювати діяльність депутатів і представницького органу на термін їхніх повноважень і прийняті представницьким органом до виконання). У радянські часи вони відносились до найважливіших умов успішного здійснення задач господарського будівництва й максимального розвитку творчої діяльності й ініціативи органів радянської державної влади.

За словами представника французької освіти XVIII ст. Жана Антуана Кондорсе: «Обрання є не делегація повноважень, а вказівка здатності. Уповноважений народу, я зроблю усе, що вважаю доцільним з його дійсними інтересами. Він довірився не тільки моїй ретельності, а моїй освіті. Абсолютна незалежність моєї думки є одним з моїх обов'язків стосовно нього».

Мандат, який зараз мають народні депутати України, варто визначити як формально імперативний, оскільки наразі є вимога про формальну належність народного обранця до тієї фракції, за списком якої його було обрано. Тим не менше, голосувати депутат може як завгодно, і це не створює законодавчих підстав для його виключення зі складу фракції.

Сутність принципу «вільного» мандата дав французький державознавець М. Прело. Він визначив, що мандат є загальним (тобто депутати представляють усю націю); виконання мандату є факультативним, депутат нічим не зв'язаний під час виконання покладеної на нього функції парламентарія; мандат не підлягає відкликанню.

Нормативне закріплення саме вільного мандата дає більшу можливість для професіоналізації депутатів. Це означає: якщо депутат впевнений у тому, що продовжуватиме свою професійну діяльність без можливості відкликання, він має змогу відкрито і незалежно виражати свою думку. Можна сказати, що вільний мандат суттєво зменшує вплив регіонального лобізму.

Можна дійти висновку, що існують два прямо протилежні підходи до змісту мандата депутата й відносин виборців з депутатами в парламенті. Незалежно від змісту мандата слід зазначити одну принципову закономірність: мова йде про прямий зв'язок між депутатом і виборцями. За будь-якого мандата, «вільного» або «імперативного», між депутатом і виборцями немає ніяких посередників. Це загальна доктрина конституційного права, і цю доктрину наслідує світова практика парламентаризму.

Еще статьи на тему: